1000 днів Незламності
19 листопада цього року виповнюється тисяча днів від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну (24 лютого 2022 року).
Цей період став справжнім випробуванням для кожного українця, змусивши переосмислити цінності, подолати страх та об’єднатися всім нам заради перемоги.
Дякуємо Богу та Збройним Силам України, які продовжують захищати нашу свободу та незалежність.
Пропонуємо Вам до цієї трагічної дати прочитати твір (есе), написаний ученицею Нижнівського ліцею Зборовською Марією, тато якої захищає нас на передовій.
1000 днів війни. Мій шлях.
Мені сімнадцять… Як би я хотіла сказати словами Ліни Костенко: «Як пощастило дівчинці в сімнадцять, в сімнадцять гарних, неповторних літ!..»Але мої літа обпалені війною… Ні, я не живу у зоні активних бойових дій, на щастя, не чула вибуху ракет і мін. Але жорстока війна відібрала у мене 1000 днів спокійного, розміреного життя. Вона забрала у моїх батьків впевненість у завтрашньому дні, а натомість поселила вічний страх за мене і братика.
1000 днів війни… Страх, відчай, надія, віра, любов, ненависть – почуття, які тісно переплелися в нероздільному джгуті за цей період. А ще – постійні тривоги, відсутність електроенергії, тепла… Але не це найстрашніше. Найстрашніше – коли вулицями села іде похоронний кортеж з тілом загиблого Героя., коли від траурних звуків духового оркестру душа не знаходить місця…
Я ненавиджу тебе, війна, за вкрадене моє дитинство і початок юності, за неможливість повноцінно навчатися, веселитися, радіти життю! Я ненавиджу тебе за те, що моя мама з бабусею кожного вечора потайки плачуть, бо мій тато– на війні. Він не міг інакше, тому що вважає святим обов’язком захистити своїх рідних від навісної орди.
1000 днів я живу з надією на Велику Перемогу, вірю у мужніх Захисників і Любов’ю до рідної України. Я розумію, що добре навчання, посильна допомога Воїнам – це і є мій шлях, мій вклад у Перемогу, у майбутнє. Зараз я прокладаю шлях «через терни до зірок». Можливо, пораню ноги, обпечу руки, але не відступлю. Не маю права, бо в мене вірить тато…
